КУЛЬТУРНА ПРОВІНЦІЯ КРАЇНИ

 Чому Львів не хоче бути П’ємонтом?  

 Статус культурної столиці країни Львову надали у квітні 2009 року.  Місто єдине, що володіє таким титулом, адже з того часу, попри заплановане, звання не присуджувалось взагалі. За іронією, чи то випадково, а, можливо, й виправдано, Львів залишається одноосібним культурним осередком, увінчаним офіційним статусом. Для інших міст він (статус) формально є всього лиш амбіціями. А щодо П’ємонту, то цей образ приміряв на Галичину Грушевський 1906. Згідно з історією та відповідно до метафори, звідси мало б розпочатись об’єднання українських земель проти спільного ворога-чужинця. П’ємонтом Львів вважають досі, не об’єднує місто українців спільною ідеєю вже, м’яко кажучи, кілька років. Виникло типове непорозуміння з розряду «дійсне/бажане»?

Коли говорять про Львів як культурну столицю, мають на увазі перш за все численні фестивалі, започатковані саме тут. Згадують музеї й театри, заклади харчування, розвинений готельний бізнес і хороше транспортне сполучення. Все це дійсно є, і людина, яка ніколи не була у Львові, прочитавши такий перелік  у розширеному варіанті і відкинувши патріотизм до своєї малої батьківщини, погодиться з такою номінацією культурного центру. Проте недостатньо пригощати гостей та осілих мешканців пампухами, сиром та шоколадом, і з такої трапези робити культуру вищого ґатунку. Тематичні кав’ярні, ресторани, бари з колоритними галицьким назвами на вивісках та в меню це всього лиш фрагмент ринкового механізму сфери обслуговування і творіння «гвинтиків», які працюють на ринок – креативних директорів та піар-менеджерів. І це не більше, не менше ніж закономірно. І з такого ж погляду це не погано.

Львів по-праву називають містом з величезним туристичним потенціалом. Лише з цього ракурсу можна говорити про розвинену інфраструктуру, готелі, заклади харчування і транспорт. Справді, турист – пріоритет номер один. Особливо, коли заходиш пообідати і замовляєш деруни, а у відповідь чуєш, що можуть приготувати «лише каву», бо кухня зайняти – там готують страви для бенкету групі туристів-поляків, які «сидять внизу», читати - в кращому залі. Турист – святіший за клієнта. Якщо звернутися до продавця польською, англійською, німецькою чи будь-якою іншою іноземною, якість обслуговування покращиться в рази – тобі посміхатимуться, привітно порадять-допоможуть, а якщо треба  буде – покажуть дорогу і проведуть. І все це чудово, якби не диференціація «свій/турист». Турист може більше заплатити, турист з усіх слів найбільше зрозуміє посмішку, а тому обов’язково повернеться і заплатить ще більше. Свій – хіба що зіпсує настрій, тому обслуговувати його варто заздалегідь нахмурившись. Класична дихотомічна пара, породжена специфічно-ментальною культурою. Це характерні приклади, але підкреслюю - не тенденційні.

     Проте і для туристів є виняток – це міський транспорт. Якщо вже пощастило скористатися послугами хордової маршрутки напрямку Сихова, твоя національність нікого не хвилюватиме, крім тебе. Закони соціального дарвінізму на цій території досі не скасовані, замість відірваного ґудзика залишиш на пам'ять культурний шок. Розвивати тему міського транспорту далі вважаю недороченим.

І хоча всі вищенаведені приклади трапляються не завжди, а час від часу, чомусь, на обличчі міста вони виражаються особливо яскраво. Центр Львова охороняє ЮНЕСКО, відповідно ця частина має привабливо-європейський вигляд, але часом достатньо зайти за браму, щоб докорінно змінити, зіпсувати враження. І якщо тут все надто неоднозначно, то місця, що природно позбавлені протекторату ЮНЕСКО у багатьох викликають стрес. Матвій Ганапольський, уродженець Львова, який побачив рідне місто через півстоліття сказав: «Таке враження, що люди, які створили місто, сіли в літак і полетіли в космос, а для наступних ця краса нічого не була варта». Мені пощастило більше – Львів я знаю зовсім небагато часу, але й на моїх очах псують несмаком неповторні архітектурні ансамблі, і вони безповоротно відлітають в космос. Їх місце займають пластикові торгові центри, які, за логікою, напевне, стануть туристичними об’єктами для нащадків. А ще кіоски, які виростають на кожному вільному квадратному метрі тротуару. Все, чим сьогодні пишається Львів – створено не менше століття тому.

Знайомі художники жартують: «Київська ліпнина на будинках скидається на роботу студентів-першокурсників, львівська – витвір випускників елітного вишу». Але над всією цією красою нависають хвилі Лети у вигляді масової споживацької культури. І це не може бути ознакою культурної столиці.

І ще одне, мабуть, найважливіше. Галицька націоналістично-забарвлена ментальність є каменем шовінізму в плані ідеологічного об’єднання нації. Прекрасно, що тут шанують і пам’ятають Бандеру та УПА, але неприпустимо зараз шукати в цьому міцний грунт соборної держави. Ще кілька поколінь свідомо ненавидітимуть одне одного, якщо ми акцентуватимемо на тому, що роз’єднує державу. Ще довго грузнутимуть в болоті стереотипів та дезінформації, аж доки не домовляться про спільне минуле і не побачать спільного майбутнього. Бо справді неприємно дивитися на бритоголових підлітків, які несуть прапори УПА, портрети Бандери, Шухевича, Коновальця та націоналістичну символіку, на якій багато кому ввижається свастика. Майже всі ті підлітки одночасно ховають свої обличчя, кидаючи димові шашки, і все це – марш на честь загиблих українських героїв. Адекватних серед цього натовпу на перший погляд небагато. Бачив би Бандера, для чого пригодилася його ідеологія! Сумно, що такий імідж створює когорта псевдо-націоналістів, і через це несвідомі люди, які свято вірять в існування нацистів зі зброєю в руках, бояться приїжджати до «бандерівського» Львова. А він то далеко не такий! Кожен п’ятий на його вулицях розмовляє російською, половина з них – демонстративною російською з твердим українським акцентом. Надто профанативний цей Львів і незрозуміло, чому він так змагається за звання, яке давно не належить йому. На жаль, чи на щастя, аристократії як такої вже не має, а інтелігенція не продукує нічого нового, що так потрібно країні. Потрібно більше, ніж статус культурної столиці.

Проте з культурною провінцією Львів навіть дуже співзвучний. Адже культура по-провінційному дещо відрізняється від загальноприйнятої. І нема у цьому нічого ганебного.