ЯК ДОЇХАТИ ДО БРЕСТА?

Якщо зі Львова – то дешево. Навіть без студентського, навіть без закордонного паспорта. Навіть без білоруських рублів.

Дорога в одну сторону займає всю ніч. Вечором сідаєш на поїзд до Ковеля: плацкарт – 10 грн, загальний – 6-7 по студентському. Там через якихось півгодини під’їжджає електричка на Заболоття (4-5 грн по тому ж студентському). Дві години і ти на кордоні. Все, що потрібно митникам – дані твого українського паспорта. Пройшовши зелену прикордонну будку, бачиш перед собою ще одну електричку, на Брест. Власне, її видно ще й на українській території, бо нічого іншого в Заболотті не розгледиш. Якщо в тебе немає рублів і ти не обміняв їх у попередньому електропоїзді, купуєш квиток за 10 грн на місцевому міні-вокзалі. Це майже втричі дорожче ніж в рублях, але хто винен, що їх у тебе нема! Іде всякого роду націнка. У вагоні важливо взяти у провідників міграційний листок і заповнити його. Одну частину віддати, показавши при цьому білет і паспорт, іншу зберігати на зворотню дорогу.

На місце ми прибули десь о 7 ранку. Виявляється, годинники тут ідуть швидше, хоча здавалося, що часовий пояс все-таки один. Виснажені нічними пересадками, тривожним дріманням і холодом, ми потребували рестарту. Тому після того, як обміняли долари на рублі (можна було міняти і гривні), ми вирушили на пошуки «десь попити кави». Прочесали чи не весь центр міста, і дізналися що в суботу раніше 9 години ніякі кафе не відкриваються… Десь о 9.05 наші зморені тіла приютила якась «Апельсинка». Там у нас і відновилося бажання вивчати місто. Приємно здивували ціни. Каву подали за 5 000 – 6 000 рублів, це приблизно наших 6 гривень. До слова, 10 доларів мені з головою вистачило на весь день.

Відчуття, що ти не в своїй країні не виникало. Брест нагадував комусь Чернівці, комусь Ужгород. Там просторо і чисто (в Білорусії, кажуть, так скрізь). «Улиця Советская» помістила на собі численні малоформатні атракції –ліхтарики, скульптури, годинники. Ледь не все найцікавіше і невелике розміщено там.

Місто відоме завдяки своєму меморіальному комплексові. Головною вулицею вважається проспект Машерова, це і є дорога до Брестської фортеці. Її атмосферний соціальний реалізм вражає, хвилює, може злякати, особисто мене трохи пригнічував. Ефект відчутний – специфічний музичний супровід (передзвін, гімн СРСР, хоровий спів), п’ятикутна зірка формату 3D, гігантські пам’ятники та відповідні атрибути. А ще порядок і доглянутість. Важко сказати, що тут важливіше.

Громадським транспортом скористатись не довелося. Вокзал, центр і фортеця розташовані порівняно недалеко. Зате мали нагоду прокататись на таксі за 25 000 рублів. Дорого як на п’ятихвилинну поїздку.

Наостанок, щоб витратити свої незлічені рублі, ми завітали в «Арт-кафе». Ця назва сподобалась нам ще під час ранкового рейду. Інтер’єр її виправдовував, публіка з претензією на інтелігентність і львівські ціни. Останнє чомусь порадувало найбільше. За каву просили 15 000 (15 грн).

 На автоматі скрізь розмовляла українською. Дійсно забувала, що «не в себе вдома». Проте всі розуміли. Білоруської на вулицях не було чути.

О 20.37 за місцевим часом нас вже чекала електрика до Заболоття. Знову невелика черга на кордоні. Тепер вже просили показати вміст рюкзаків. На той момент діяла заборона на ввіз в Україну білоруських молочних продуктів. Електропоїзд до Ковеля, а зранку – Львів.

Після будь-якої поїздки на своє місто дивишся завжди  по-іншому.