"У горах всі рівні"
Невелика фінська нація у Європі стала досить успішною, більше того, вона і далі хоче бути такою. Секрет їхнього успіху може пригодитись і українцям. У такому ключі студентів факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка познайомили з письменницею і журналісткою Анною-Лєною Лаурен. Попри те, що вона працювала кореспондентом у Москві та Санкт-Петербурзі, потрапити в Чечню їй було не просто. Перепустка туди - дозвіл міністра закордонних справ Росії, отримати який практично неможливо. Коли перед журналістом постає вибір: діяти «не зовсім законно» або ж відмовитись від задуму, спрацьовують неписані правила професійної діяльності. Ризикуючи не лише власною безпекою, а й безпекою товаришів, Анна-Лєна поїхала в Чечню, адже «роботи для журналіста там багато». Люди вважали, що досі триває війна. А вразило те, як населення мужньо справлялося з її наслідками. Через непросту ситуацію починає зникати основне - мова, культура, і це реальність чи не всього Кавказу – Абхазії, Південної Осетії, Дагестану, Інгушетії, Північної Осетії, Кабардино-Балкарії… Навіть якщо твоя поїздка професійна, люди все одно вважають тебе за гостя і радо приймають. У горах всі рівні: і сім'ї, чиїх дітей викрали, і матері, які досі вірять, що їхні сини і доньки повернуться. Книга написана, перекладена кількома мовами, а що змінилося? Лаурен однозначно відповідає, що не надто багато. Але завдання журналіста – розповісти історію, а не допомагати людям. Сльози навертаються на очі, проте якщо бути надміру сентиментальним – робота зійде нанівець. Без мужності, психічної стійкості об’єктивність зникає.
Сміливою Анна-Лєна себе не вважає. Сміливіші колеги, які організовували зустрічі, відвозили додому, допомагали вижити, ризикували. У такій журналістиці традиційно більше чоловіків, але тендітна Лаурен своїм прикладом показує, що ситуація змінюється. У неї все гаразд з головою, але їй, фінській журналістці, непросто зрозуміти, що законні права людини є лише фікцією. У горах панують неписані правила людського співіснування, а честь вища за життя і смерть, тому й рівні всі.
Журналістові-міжнароднику недостатньо цікавитися культурою, традиціями, політикою інших народів, замало знати кілька іноземних мов, не обов’язково бути чоловіком. Його завдання – відобразити, як дзеркало, історію там, де перепустка – сумління, а журналістське посвідчення – ризик.
Усе, чим
пишається фінська журналістка, прийшло до неї само по собі. Анна-Лєна Лаурен не
планувала їхати в Росію, а звідти в Чечню, згодом і в інші кавказькі
республіки. Можливо, це професійний фарт. Проте за освітою Анна-Лєна політолог
та історик, журналістикою вона займається на практиці. Емпірично її діяльність
трансформувалась у книги «У них щось негаразд з головою, у тих росіян» та «У
горах всі рівні». Перша не без гумору про наших з фінами безпосередніх сусідів,
друга – про людей, які за ментальністю близькі авторці. І все це в контексті
роботи журналіста-міжнародника, очима якого дивляться на зарубіжжя фіни.
Невелика фінська нація у Європі стала досить успішною, більше того, вона і далі хоче бути такою. Секрет їхнього успіху може пригодитись і українцям. У такому ключі студентів факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка познайомили з письменницею і журналісткою Анною-Лєною Лаурен. Попри те, що вона працювала кореспондентом у Москві та Санкт-Петербурзі, потрапити в Чечню їй було не просто. Перепустка туди - дозвіл міністра закордонних справ Росії, отримати який практично неможливо. Коли перед журналістом постає вибір: діяти «не зовсім законно» або ж відмовитись від задуму, спрацьовують неписані правила професійної діяльності. Ризикуючи не лише власною безпекою, а й безпекою товаришів, Анна-Лєна поїхала в Чечню, адже «роботи для журналіста там багато». Люди вважали, що досі триває війна. А вразило те, як населення мужньо справлялося з її наслідками. Через непросту ситуацію починає зникати основне - мова, культура, і це реальність чи не всього Кавказу – Абхазії, Південної Осетії, Дагестану, Інгушетії, Північної Осетії, Кабардино-Балкарії… Навіть якщо твоя поїздка професійна, люди все одно вважають тебе за гостя і радо приймають. У горах всі рівні: і сім'ї, чиїх дітей викрали, і матері, які досі вірять, що їхні сини і доньки повернуться. Книга написана, перекладена кількома мовами, а що змінилося? Лаурен однозначно відповідає, що не надто багато. Але завдання журналіста – розповісти історію, а не допомагати людям. Сльози навертаються на очі, проте якщо бути надміру сентиментальним – робота зійде нанівець. Без мужності, психічної стійкості об’єктивність зникає.
Сміливою Анна-Лєна себе не вважає. Сміливіші колеги, які організовували зустрічі, відвозили додому, допомагали вижити, ризикували. У такій журналістиці традиційно більше чоловіків, але тендітна Лаурен своїм прикладом показує, що ситуація змінюється. У неї все гаразд з головою, але їй, фінській журналістці, непросто зрозуміти, що законні права людини є лише фікцією. У горах панують неписані правила людського співіснування, а честь вища за життя і смерть, тому й рівні всі.
Журналістові-міжнароднику недостатньо цікавитися культурою, традиціями, політикою інших народів, замало знати кілька іноземних мов, не обов’язково бути чоловіком. Його завдання – відобразити, як дзеркало, історію там, де перепустка – сумління, а журналістське посвідчення – ризик.
